Це цікаво... Творчий портрет автора

Борис Грінченко  "Сам собі пан"

Тамоєва Мері . 

У творі розповідається  про безмежну прірву, яка пролягла між панами і селянами. З оповідання випливає висновок: панівний клас ніколи не зможе самохіть визнати право «мужика» на людську гідність та суспільну рівність. Тож і герой твору Данило, так і не добувши права людського, повернувся додому. З великими надіями та сподіваннями їхав Данило до міста, а повертаючись, мало не плакав від ганьби та зневаг.




Халілян Ішхан

М.Коцюбинський   
"Тіні забутих предків"

Іван і Марічка поєдналися в смерті, кохана забрала його у свій світ, не залишивши ворожим душам його доброту, чисту довіру, його вірне серце. Мабуть, тому похорон Івана і зображений майже як весілля, мабуть, тому сумні мелодії на ньому переходять у веселі танці, жарти, пустощі. Дійсно, нема за чим плакати: Іван повернувся до Марічкн, до свого кохання, сенсу свого життя.

Чи перемогла смерть життя? Ні, скоріше, вона змирилася, що не владна над коханням, вічним і прекрасним, безмежним, як світ, бездонним, як віра.

Кохання Івана і Марічки — символ вічного кохання, почуття, яке переборює не тільки відстань, але й час, переборює смерть, межі людського існування. І мені здається, що воно тому таке сильне, що одухотворене силою мистецтва, пісні й музики, а також тому, що воно природне, розкриває питомі сили людини, а не протирічить її людській натурі. Можна сказати, що герої повісті "Тіні забутих предків" — це наші українські Ромео та Джульєтта, не менш прекрасні і не менш витончені й глибокі.

Халілян Ішхан

В.Винниченко
Новела"Момент"(Із оповідань тюремної Шахерезади)


Загальновідомо, що Шехерезада — казкова принцеса, яка, відтерміновуючи свою загибель, розповідає жорстокому царю Шехрияру 1001 казку. Ім’я Шехерезади асоціюється з чимось тендітним, життєлюбним, надзвичайним і величним. Винниченкова Шехерезада — в’язень, який майстерно й лаконічно розповідає про вдалий перехід через кордон. І хоча історія героя-оповідача не видається нам вигаданою, вона дуже нагадує чарівну казку зі щасливим фіналом.Герой-оповідач іронічний, щирий, емоційний, спостережливий, чутливий, справжній лицар.

Ми помічаємо, як змінюються відчуття героя-оповідача: зневага до смерті – жаль за чимось – протест («Не було ні страху, ні суму,  ні жалю, тільки… один якийсь величезний пульс протесту, боротьби всієї істоти з цим призначеним, неминучим») – відчуття «таємної вогкості смерті»  («А там… ждала смерть… чорна, слизька, огидлива…») – щастя перемоги життя.

А ось як розвиваються почуття:  зустріч і з панною в повітці контрабандиста викликає здивування і навіть ніяковість. Далі з’являється зацікавленість, панна починає подобатися, молоді люди закохуються (їхні очі повні ласки й тепла одне до одного), щастя, мука «осиротілого щастя».

Я вважаю, що герої збагатили один одного: оповідач навчився цінувати життя, кожну його мить, усвідомив, що щастя – це момент, а панна перемогла страх смерті. Та головне, що кожен із них відчув щастя кохання.

Проблематика “Момент”:
* життя і смерті миті 
*як частини вічності 
*сенсу щастя людини
* порівняння природної сутності людини і моралі, нав’язаної суспільством